|
Навесні в людини з особливою силою пробуджується творчий дух,
натхнення до праці, жага життя. В Україні споконвіку існує
звичай на світлий весняний празник дарувати один одному
розмальоване і яйце. Воно символізувало Сонце, відродження
життя. У весняному часі було ще й ознакою пробудження природи Це
- тотем, призвістка любові й радості.
Християнство пов'язало писанку з Великоднім святом.
Державний музей українського народного декоративного мистецтва
має одну з найбагатших колекцій писанок, яка формувалась
наприкінці XIX - початку XX ст. (найвірогідніше, Миколою
Біляшівським та братами Щербаківськими).
На початку XX ст. збірка належала Київському
художньо-промисловому та науковому музею (таку назву з 1910 р.
носив музей). Зібрання поповнювалося надходженнями з експедицій,
а також приватних колекцій. Під час окупації Києва були частково
втрачені архіви, тому важко з'ясувати точну кількість писанок
тогочасної збірки. Нині вона налічує 3300 одиниць, в експозиції
- 767, представлено майже всі регіони України. Найдавніші
писанки датовані XIX ст.
Збираючи колекцію, Данило Щербаківський розглядав писанку як
речову пам'ятку народної творчості. Він відмічав, що
космогонічні погляди та вірування стародавніх українців зазнали
великих змін протягом тисячоліть свого розвитку. Але така
збірка, на його думку, стане у пригоді тим, хто прагне зазирнути
в саму глибінь історії України, перейнятися її красою, мудрістю
й дивовижним, хвилюючим злиттям Людини з Природою.
Вчений не помилився. Розділ писанок у музеї має найбільше
відвідувачів, екскурсій, особливо навесні. Люди цікавляться їх
історією, технологією виготовлення великодніх яєць, фарбниками
і, звичайно, орнаментами, символікою.
Експозицію побудовано, в основному, за хронологічним та
регіональним принципами й подано давні та сучасні вироби. Це
дозволяє простежити еволюцію писанки як виду народної творчості,
що розвивається, змінюється і водночас зберігає традиційні
основи. Колекція віддзеркалює складні процеси піднесення і спаду
цього мистецтва в Україні.
Найдавніші зразки писанкової орнаментики мають ідеографічний
характер. Експонати з Київщини, Чернігівщини (XIX ст.)
вирізняються скупим декором: на зафарбовану в два-три кольори
поверхню яйця нанесено рисунок-ідею. Така стриманість навряд чи
є свідченням браку майстерності. Скоріше, ідея вимагала певного
стилістичного вирішення.
З цього погляду, цікава писанка з Київщини XIX ст. (назва не
збереглася). На жовтому тлі білим контуром обведено 4 пелюстки
(пальці, ріжки), обіперті на бічний пояс через Х - подібний
хрест. Тепла барва писанки засвідчує, що пов'язана вона із
сонцем. Прохання до Світила чи засторога.
Сонцю присвячено писанки з Чернігівщини ( ст.).
З-поміж інших вирізняється та, де на рожевому полі білою лінією
обведено 8 жовтих пелюсток, уміщених всередині 8 великих, від
яких розходяться короткі білі промінчики.
Лаконічний орнамент
підпорядковано і головній ідеї: умилостивити, воздати хвалу
Сонцю - джерелу тепла, життя. Ці малюнки-символи йдуть з глибокої
давнини. То звернення душі до Бога Жіночої душі.
Світоглядну ідею великої і всеосяжної Любові народ втілював у
творчості. Колористична метафора давніх орнаментів, їх
символіко-алегоричний підтекст є свідченням пошанування Світила,
щирої приязні до всього, що ним живиться, що його теплом
надихається. Не випадково майже в кожній писанці пошановано навіть ознаки сонця-вогню, життє-дайної сили землі.
Переходячи від вітрин до вітрини, зауважуємо зміни в орнаментиці
писанок. Оздоблення великоднього яйця XX ст. ввібрало в себе
вироблену в минулому знакову систему. Разом з тим під впливом
нових умов життя поезії давніх символів втрачає свою живучість.
В орнаментику владно входять і нові декоративні форми, помітно
розширюється колористична гама, креслярська точність. На терени
найвищих вартостей переносяться досконалість, артистизм
виконання, індивідуальність почерку.
Писанку творять як зразок
мистецтва. Виконавець уже на перший план висуває професійні
завдання, домінує художньо-образний аспект її декору. Про зміну
функції писанки свідчить багато фактів. Наприклад, з прийняттям
християнства вона стала уособлювати Воскресіння Ісуса Христа.
Орнамент великоднього яйця включає християнську символіку,
язичницька ж набуває інших тлумачень. З'являються нові мотиви,
нова техніка виконання, навіть адреси, де писанку виконували.
Наприклад, Києво-Печерська Лавра. Йдеться про монастирські
писанки, які є в експозиції. Вони становлять велику мистецьку
цінність. Вироби створювали ченці-художники акварельними
фарбами. На них уперше з'являються сюжетні сцени з життя святих,
ілюстрації до Євангелія, малюнки церков. Ясна річ, це витвір
пізніших часів.
У музеї зберігаються великодні яйця, виготовлені на Межигірській
фабриці. Природно, тут за матеріал править порцеляна. Принципи
декору ті, що й у високохудожнього посуду, поряд з вітчизняними
мотивами в орнамент вводять елементи, запозичені з виробів
зарубіжного походження. У цих творах своя естетична природа,
своя функція. Їх створювали як предмети розкошів. Тому в
декорі домінують вишуканість, певна рафінованість, висока
культура виконання, тонкий художній смак. Та певною мірою
знехтувані традиції писанкарського розпису.
Кінець ХІХ - поч. ХХ ст. - новий етап естетичного філософського
мислення. Майстри шукають щоразу нових художніх рішень, інших
композиційних ритмів, кольорових поєднань, відтак - досягнуто
урізноманітнення й неповторності виробів. Розмаїття, багатство,
буяння фантазії, радісна гра ліній і плям є визначальними в
писанковому орнаменті цього періоду. Він не є
загально-традиційним, бо не має символіко-ритуального значення,
хоч і включає як декоративні елементи, дуже узагальнено,
варіанти-нюанси давніх знаків.
 Вчені
констатують, що писанка втрачає своє первісне значення.
Художники-професіонали, майстри, усвідомивши, що  духовне
відродження починається
найперше з пізнання і дотримання народного звичаю, звертаються
до мистецтва писанки, до її знакової абетки - універсальних
понять про світ. Для них самодостатнім видом творчості стало
великоднє яйце.
З огляду на сказане, цікава робота Безпалько Ю.С. із с.Червоної
Мотовилівки
(Київщина).
Автор звернувся до давньої техніки - дряпанки. На пофарбованому в один
колір яйці (жовтий чи зелений, червоний) видряпане
високомистецький рослинний орнамент. Він набув такої емоційної
сили, що переймаєшся відчуттям святості і Великодня, і весни.
Почуття вдячності та безліч добрих думок викликають роботи,
подаровані музею художницею, українкою за походженням, Танею
Осадцею (США). Вона доклала багато зусиль і таланту, щоб сприяти
розвиткові писанкарства. Мисткиня із розмаїття узорів вибрала
найпопулярніші, найулюбленіші символи-орнаменти, склала за
оригіналами минулого збірку. Праця, гідна подиву.
Заслуговують на увагу роботи 1994-1996 рр. Пушкарьова А.Т. із
Дніпропетровська. Вражають художня досконалість, обізнаність
майстра з давньою символікою, розуміння професійних завдань.
Віртуозно виконані традиційні геометричні, рослинні, ізоморфні
мотиви (хрест, півень, голуб, риба, дерево життя) повертають нам
українську духовність далеких віків.
Упорядкування нашої колекції за регіональним принципом дає
змогу виявити найхарактерніші особливості певної місцевості.
В експозиції представлені Київщина, Черкащина, Чернігівщина,
Поділля, Буковина, Галичина, Прикарпаття, Закарпаття та інші
регіони. Проте будь-яка класифікація хибує.
В Україні кожна місцевість, село - то своєрідна школа народного
орнаменту з локальними особливостями, характерними візерунками,
власною палітрою кольорових сполучень. Умовно можна
стверджувати, що писанкарки Київщини віддають перевагу білому,
ясно-синьому, фіалковому, темно-червоному, жовтому тлу, рисунок
наводять білим або жовтим. На Поліссі, Волині, частково Поділлі
- ясно-червоне поле, оранжеве. Поділля знає також чорні писанки,
деколи з темним і блідим тлом, контуровано виведеним рисунком.
На Буковині переважають жовто-білі та оранжево-білі фарби на
темному тлі. Вражають барвисті гуцульські писанки. Їх кольори
ясні. На червоному тлі нанесено жовті й білі контури, іноді
додано зеленого, чорного, синього кольору. Геометричний орнамент
компонується з дрібних елементів. Декоративний характер має
сітка (решітка), що виповнює всю поверхню трикутників, ромбів,
чи мережка з дрібних квадратів. Важливим геометричним елементом
є "безконечник". Популярні тут символи - кінь, олень.
Різноманітність символів віддзеркалює регіональні особливості
кожного району. Однак деякі мотиви поширені по всій Україні.
Припускаємо, що то найдавніші узори.
Звернення до регіональних особливостей писанкового розпису
неможливе без його семантико-семіотичного аналізу. На жаль, до
нашого часу цей аспект проблеми лишається окрайцем тієї
цілісності, якою є народний орнамент. Проте оті символи,
обереги, знаки вічності, збережені й понині на витворах народних
митців, саме вони творили і творять генетичний код українця.
Наші пращури, маючи власні уявлення про всесвіт, людей і
природу, сприймаючи новітні знання, синтезували їх. Тому до нас
часто доходить відлуння старовинних поглядів, певна інформація у
формі знаків-застережень, знаків-побажань. Сучасні назви деяких
орнаментів не відповідають колишньому їх значенню. Ще на початку
нашого століття Вадим Щербаківський відмітив, що жінки, котрі
створювали писанки, не вміли пояснити змісту окремих орнаментів.
"Вони стають нам зрозумілими, -пише вчений, - тільки з
порівняльної студії".
Професор С. Килимник нарахував понад сто символів, що дійшли до
нас. Традиційним, найпоширенішим, головним є знак Сонця. Узор
цей на Україні здавна. Триніг, свастика, рожа, зірка - знаки, що
уособлювали Світило.
Вбачаючи в пташиному яйці таїну природи (округлість і колір
жовтка нагадують сонце), наші пращури наносили на нього певні
обрядові й магічні знаки - прохання до космічних сил про
допомогу. Коли йшлося про погоду, врожай, малювали знак Сонця.
(Червоний колір теж вважали його знаком). А зооморфним образом
сонця був півень, провісник ранку і втілення мирних занять.
Малювали часто лише гребінець або "курячу лапку". Таке яйце
вважали талісманом, з ним людина привертала до себе,
умилостивлювала добрі сили, відвертала лихі.
В українській писанковій орнаментиці свастику ще називають
ламаний хрест, вітрячок, кривулька, косиця, лелія. Зі
сполученням двох свастик постає новий мотив - зірка. Трираменним
її різновидом є відомий з глибокої давнини тригвер (трикверт)
або триніг.
Третім символом Сонця є восьмираменна (рідше шестира-менна)
зірка, звана також рожею. На наших писанках цей знак має назви:
зірка, сонечко, рожа з різними прикметниками (бокова, дрібна,
порожня), айстра тощо. Майже натуралістичною емблемою сонця є
коло з променями або низка рисок, які розходяться від центру
довкруги кола.
Хрест на додаток до філософської символіки прибрав конкретний
історичний факт. З часом символ хреста був так пишно
декорований, що його форма губиться в орнаменті.
Виявом філософської думки є "безконечник" (кривулька, вуж,
циганські дороги). Цей орнамент - спадок трипільської культури.
Замкнена хвилястоподібна лінія, що ритмічно в'ється й означає
"нитку життя", є знаком вічності, руху небесних тіл, зокрема
Сонця, місяця, безконечної зміни дня й ночі, пір року, а також
символізує поступ, повторення, зміни. Назва походить від
суцільності форми, що в численних закрутах в'ється завжди
вперед, без видимого закінчення. Між цими вигинами пропорційно
вміщено три зірки чи три невеликі триноги. Мотив дуже популярний
на Київщині, Поділлі, Гуцульщині.
 |
Як
відзначалося, забарвлення великоднього яйця також мало
чітке значення (звичайно, з оглядом на місцевість).
Червоний колір найдавніший. Він означав радість, любов,
для молодих - надію на одруження. Це і символ Сонця.
Близька за значенням жовта фарба (вохра). Присвячена
небесним світилам, вона символізувала тепло, уособлювала
підвищену енергетику духу. Була побажанням-запорукою
врожаю в господарстві, приросту покоління. Червона з
білим - пошана до духів, подяка за охорону від злих сил.
Кілька фарб (4-5 разом) - родинне щастя, мир, любов.
Зелена - весну, воскресіння природи, багатство
рослинного і тваринного світу. Чорна з білим - пошана до
духів, вдячність за охорону від лиха.
Виявом ідеї любові
скрізь була ясна колористична гама. Тому традиційні
мотиви набувають великої позитивної емоційної сили.
Як бачимо, щоб сприйняти закодовану в писанках інформацію, слід мислити в системі тих координат.
Уже
зазначалося, що писанками обдаровували один одного на
знак побажання-завороження. Проте, не всім однаковими.
Дітям - з ясними кольорами. Хлопцям та дівчатам - з
сонцем-розетами, тригверами з веселим забарвленням.
Господарям - здебільшого із "сорока клинцями",
"кривульками". А літнім і людям - темного кольору, з
поясом - "небесним мостом", |
такі ж відносили на могили.
Проте кожна місцевість мала свої особливості.
Є ще один аспект, який часто обходять. Це історія і ритуал
виготовлення писанок. З боку етнології він дуже цікавий і
обов'язковий. Таїна результату - магія української писанки.
Своїм корінням цей феномен сягає дохристиянських часів. Науковці
вважають, що вона існувала в період родового ладу. Підтверджують таке припущення археологічні знахідки. Так, в описі колекції
писанок К. Скаржинської (Лубенський музей), дослідник С. Кулжинський
зазначає, що в давніх похованнях виявлено пофарбовані шкаралупи яєць, а також яйця полив'яні, керамічні, з мармуру.
Дослідник не без підстав доводить, що писанки були поширені там,
де мешкали слов'яни... "Яйце, - пише він, - з незапам'ятних
часів було предметом релігійного поклоніння і входило у
звичай різних сторін культу, в тому числі й поховання".
Історія зберегла кілька легенд, у яких подано своєрідне осмислення ритуалу дарування великоднього яйця. Найпоширеніша
притча про Марію Магдалину, яка, дізнавшись про Ісусове
Воскресіння, пішла до кесаря Тиверія зі словами "Христос Воскрес!", - подала йому червону крашанку як символ воскресіння
Ісуса Христа, як ознаку відродження християн до нового життя,
(Зауважимо, крашанка - то пофарбоване в один колір яйце, а
червоний символізує спасіння через кров Ісуса).
Ймовірно, що церква уже існуючий звичай готувати навесні
крашанки та писанки визнала, освятила його й включила до власних відправ. Так своєрідно поєдналися язичницькі і християнські
переконання.
Культура приготування писанок постає перед нами як продовження і
розвиток минулого. Тож спробуємо передати основні віхи створення
цього дива.
Процес виготовлення писанок в Україні не був простий. Він | мав
свій перебіг у часі, певний, чітко означений, церемоніал.
(Звичайно, в кожній місцевості, селі, навіть родині були свої
таємниці й особливості приготування).
Так, проф. Степан Килимник згадує: "...наші бабусі вважали
писанку особливою святістю, помічною...". Але, - наказували,
- "треба вміти написати, треба дати належні фарби-краски, треба
писати тоді, коли положено це робити, треба вміти її "замолити"
і дати, кому належиться."
Рівно ж потрібний добрий настрій, зокрема - спокій... Творити
писанку означає зосередити думки й увагу над роботою... писання
повинно бути чисте, лінії рівні...". (Це вже Одарка Онищук,
художниця з Торонто). Виготовляли великодні яйця від Хрестя
(середи на четвертому тижні посту) і до вівторка на Фоминому
тижні. Крашанки ж фарбували у Страсну суботу (це відмічає О.Воропай).
Слід зауважити, що не скрізь дійство відбувається одночасно.
Писанку розмальовували жінки. Допомагати мамі могла старша
дочка. У деяких місцевостях - дівчата, які збиралися заміж.
Починалося дійство з певними молитвами - формулами - заговорами.
Треба було знати цілу систему приписів та формул, щоби надати
витворові чарівної сили.
В давнину для виготовлення писанок треба було добути живий
вогонь, що вважали найвищим чаром. Друга чарівна і вседіюча сила
полягала в тому, що писали її чистим бджолиним воском,
натуральними барвниками. А майстриня сиділа на вивернутому
кожусі.
Воду для фарбування набирали до сходу сонця, щоб була "не
почата", добре відстояна, подекуди — снігову, талу. (До речі,
воду, в якій мили писанки, вважали цілющою. її зберігали,
зливали під дерева, кущі, щоб добре родили). Щоб зберегти живу
силу, яйця ніколи не варили. Ними не гралися, їх не їли. Під час
христосування ними тільки обмінювалися або дарували. Дівчата
дарували писанки своїм нареченим.
Христосувалися ж і розговлялись - крашанками.
Вадим Щербаківський зазначає "... писанки лежали від Великодня
аж до Вознесіння в мисці на столі або на покуті на лавці, або
під образами на невеличкій кутковій поличці в покуті, на
видноті, щоб завжди були вони під рукою для ритуальних потреб".
Від миті нанесення на яйце штриха, знака чи фарби його вже
вважали добродійним. Звичай фарбувати-красити, розписувати яйце
виник із вродженої потреби людини у творчості як вияв ідейного і
естетичного її життя.
Колекція писанок ДМУНДМ, поряд з іншими цінностями, є часткою духовної і матеріальної культури
українського народу, до якої оком і серцем припадає кожен, хто
хоч раз відвідав музей.
Людмила АТЛАНТОВА, вчений секретар
ДМУНДМ, кандидат педагогічних наук.
 |
