Туризм

Головна

Правова

Майстри

Віртуальна галерея

Майстер - клас

Освіта

Художні салони 

Музеї

Туризм

Новини

Преса

Історія, спогади

Бібліографія

Контакти

           На Полтавщині функціонує більше ста тур-агентів та тур-операторів, створено чимало туристичних маршрутів. У 2006 році тут було прийнято більше ніж     63 тисячі туристів  і понад 38 тисяч екскурсантів. Обсяг запропонованих послуг сягає понад 4,3 млн. грн. У бюджет надійшло більше 2,1 млн. грн.

                                              Джерело:  www.tourua.com

У Полтавщини, що має (втім, як і багато інших регіонів України) багатющі можливості для розвитку туризму, вдосталь і традиційних для нашої держави проблем. Потребує найсерйознішої модернізації мережа місцевих готельних господарств. Тільки-тільки з’являються перші ластівки невеликих (на 10—20 місць) приватних готелів. Ще якихось десять років тому більшість райцентрів і великих селищ області мали хай і не фешенебельні, проте ж готелі. Сьогодні таких «могікан» можна перелічити на пальцях, та й ті перебувають у стані занепаду, в багатьох немає опалення й водопостачання.

Проблема браку готельних місць загострюється під час проведення щорічного національного Сорочинського ярмарку. У 2000 р., скажімо, в самій Полтаві здали в експлуатацію модерновий готель «Галерея», який відповідає вимогам міжнародного сервісу, але його потужності — 25 місць, — безумовно, не досить. А поблизу самих Великих Сорочинців просто немає готелів належного рівня. Тому, навіть якщо ви й готові заплатити за комфортний нічліг, ще не відомо, чи вам його хтось зможе надати. Приміром, та ж таки «Галерея», звичайний двомісний номер у якій коштує приблизно 50 у. о. на добу, на відсутність постояльців аж ніяк не скаржиться і має 90% середньорічного завантаження.

Цілком можливо, в найближчому майбутньому серйозними конкурентами традиційних готелів стануть ті, хто надає «сільські зелено-туристичні» послуги. Вже сьогодні лише за 10 грн. на добу ви можете зупинитися у чистенькому, затишному (що дуже важливо — з усіма зручностями) будиночку в одному з сіл Великобагачанського, Котелівського, Диканьського, Пирятинського, Шишацького, Миргородського чи Кременчуцького районів. Наприкінці минулого року полтавські піонери зеленого туризму об’єдналися в мережу — кластер, координаційна рада якого працює на базі та за підтримки громадської організації — Полтавського регіонального відділення Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Розроблено шість «зелених» маршрутів областю. Вони включають піші або кінні подорожі заповідними стежинами, надають можливість зайнятися полюванням, порибалити, ознайомитися з культурно-історичними й сакральними пам’ятками Полтавщини, спуститися на байдарках по Ворсклі, взяти участь у козацьких забавах і, звісно ж, покуштувати неймовірно смачних полтавських вареників та борщу з пампушками.

Миргород — одне з найдавніших поселень Лівобережної України. Історія міста тісно пов’язана зі становленням українського козацтва. 1727 року миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України. На цій почесній посаді він пробув до 1734-го. Похований Данило Апостол на Полтавщині, у Великих Сорочинцях, у закладеній ним Преображенській церкві — одному з кращих зразків культових споруд Лівобережжя ХVIII ст. До речі, саме в цій церкві 1809 року хрестили майбутнього всесвітньо відомого письменника Миколу Гоголя.

Здавна Миргород славиться як місто-курорт. Головне багатство тутешньої здравниці — мінеральна вода, яка за своїми лікувальними властивостями близька до вод найвідоміших альпійських курортів Баден-Бадена й Аахена. Щорічно послугами миргородських курортів користуються майже 50 тисяч людей.

Миргород сьогодні не в змозі прийняти всіх бажаючих тут відпочити й підлікуватися. І аж ніяк не тому, що господарі заощаджують мінводу (її запасів вистачить на багато років) — потенційних відпочивальників просто ніде розмістити. Утім, недавно в Миргород прийшли інвестори, повним ходом іде капремонт центрального готелю міста, розпочинається будівництво розважального центру з боулінгом, дискотекою, барами й рестораном. Потихеньку реконструюються старі корпуси санаторіїв, є місце для спорудження нових курортно-рекреаційних об’єктів. І мер міста Олександр Паутов переконаний: у найближчі два-три роки «сім’я» миргородських санаторіїв обов’язково поповниться кількома новачками.

Килим Бабенко Олександра Олексійовича.            Село Лучки Полтавського району.Світанок.

«…прямехонько берите путь по столбовой дороге на Диканьку… дынь подадим таких, каких вы отроду, может быть, не ели; а меду, и забожусь, лучшего не сыщете на хуторах… Пили ли вы когда-либо, господа, грушевый квас с терновыми ягодами или варенуху с изюмом и сливами? Или, не случалось ли вам, подчас, есть путрю с молоком?.. Приезжайте только, приезжайте поскорей; а накормим так, что будете рассказывать и встречному и поперечному». Запевняю вас: хлібосольні традиції пасічника Рудого Панька жителі Диканьки й навколишніх хуторів свято шанують і примножують — саме час організовувати спеціалізовані кулінарні тури. Утім, побувавши в цих краях, будеш «рассказывать и встречному и поперечному» не лише про місцеву кухню.

На території майже в 12 тис. га розмістився регіонально-ландшафтний парк «Диканський». Його створено на місці колишнього Диканського маєтку Кочубеїв, від якого на цей час залишилися тільки окремі споруди. Серед них — Миколаївська церква та Тріумфальна арка. Остання — єдина в Україні пам’ятка архітектури, що символізує перемогу нашого народу у Вітчизняній війні 1812 року. Побудовано арку 1820 року за проектом академіка архітектури Луїджі Раска як парадний в’їзд у садибу Кочубеїв.

Серед диканських пам’яток природи — Кочубеївські дуби: чотири могутні дерева заввишки 20—22 м, у діаметрі — 150—180 см, вік яких 250—300 років. За легендою, біля цих дубів юна Маруся Кочубей зустрічалася зі свої коханим — гетьманом Іваном Мазепою. Будете в Диканьці — обов’язково відвідайте й місцевий краєзнавчий музей. Серед його експонатів — справжній шедевр ковальського мистецтва: скриня, прикрашена вигадливим візерунком, яку Мазепа подарував Кочубею. Там-таки, у музеї, дізнаєтеся і про те, що в Диканьки є ну дуже незвичний тезко — мала планета-астероїд. Цікаво, а як проводять свої вечори її мешканці?..

Решетилівка лежить у самісінькому центрі Полтавщини. Важко сказати, наскільки це вплинуло на становлення селища, але в тому, що «серце» краю не тільки надзвичайно гарне й мальовниче, а й багате, хлібосольне та гостинне, переконатися може кожен. Одне слово, Решетилівка — найсправжнісінький зразково-показовий населений пункт. Причому аж ніяк не показушний — про те, що тут гарна не лише «виставка», промовисто свідчить статистика народжуваності: щотижня в селищі з’являється на світ п’ять-шість малюків. А це, погодьтеся, говорить багато про що.

Решетилівка — без перебільшення, всесвітньо відомий центр ткацтва, вишивки й килимарства: досить пригадати бодай той факт, що саме робота місцевої художниці Надії Бабенко — гобелен під назвою «Древо життя» — прикрашає Голубий зал ООН у Нью-Йорку. Традиції решетилівських майстрів переймають представники юного покоління — діти з місцевої школи із задоволенням відвідують гурток, де вивчають тонкощі рукоділля. Крім того, в Решетилівці працює, мабуть, єдиний професійний ліцей, у якому учні вивчають близько ста технік вишивки й чотири техніки створення гобеленів. До речі, заняття це хоч і складне, копітке й потребує великої усидливості, однак дуже непогано оплачуване. Так, жіноча блуза, вишита «білим по білому», може коштувати не одну тисячу гривень, один метр гобелена — від 450 грн. Розкрию невеликий секрет: щоб придбати роботи випускників решетилівського ліцею, не треба нишпорити по художніх салонах. Набагато дешевше їх купити в самій Решетилівці, відвідавши виставку-продаж, яка постійно діє при навчальному закладі. Б’юся об заклад: із порожніми руками не вийдете. Як не пішли й ми, радісно «навантажившись» серветками, сумочками, фартухами, картинами й розписом по батику, які вийшли «з-під пера» ліцейських випускників.

Національний Сорочинський ярмарок

            Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. Уже в 40-х роках XIX ст. тут діяло 12 тисяч ярмарків, в тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки великий земляк — український і російський письменник Микола Васильович Гоголь. Саме тут, у будиночку, який на початку XIX ст. належав відомому тоді на Миргородщині лікареві М.Я. Трохимовському, і
народився майбутній письменник. Про це нагадують експонати Великосорочинського літературно-меморіального музею М.В. Гоголя, який веде свій початок з 1929 року, та пам'ятник письменникові перед фасадом приміщення музею.
У часи М.В. Гоголя поселення мало статус містечка. У давнину воно ще називалось Краснопіль, а з 20-х років Х V ІІ ст. вже відомо під назвою Сорочинці. 1646 року цей населений пункт, як і чимало інших, захопив зі своїм численним військом окатоличений український магнат Ієремія Вишневецький, якому до 1646 року, до початку Визвольної війни під проводом Богдана

Хмельницького, належала майже вся територія Полтавщини. З введенням Б. Хмельницьким на визволеній від польських магнатів і шляхти території нового полкового адміністративно-територіального і військового устрою, Сорочинці стають сотенним містечком Миргородського полку.

Тут з'являються маєтності козацької старшини. Володіння в Сорочинцях і в сусідньому Хомутці мав хомутецький сотник, пізніше миргородський полковник Павло Апостол, який 1659 року був і наказним гетьманом. Він скуповував у Миргородському полку землі. А 1689 року син Павла — миргородський полковник Данило Апостол отримує від гетьмана Івана Мазепи універсал на володіння в Сорочинцях та Хомутці. Після смерті Петра Першого, а потім і його дружини — Імператриці Катерини Першої (весною 1727 року) імператором Російської імперії став малолітній онук Петра І — Петро ІІ,
 

але фактично правив Росією князь Олександр Меншиков. Тоді в Україні виникла можливість для повернення козацького самоврядування, виборів нового гетьмана, яким став Данило Апостол. Дбаючи про Україну, він не забував і про розвиток своїх маєтків. У 1732–1734 роках у Сорочинцях, на замовлення гетьмана,

                                     Гончар Комаревцев Віктор Федорович  з Опішного на Сорочинському ярмарку

споруджується красива мурована Спасо-Преображенська церква у стилі барокко. Центральна дільниця храму увінчана багатозаломною банею (куполом) на дванадцятигранному світловому барабані. В інтер'єрі панує чудовий семиярусний різьблений іконостас, утворений трьома іконостасами, які містять понад сто ікон. На стіні бабинця — гетьманський герб.
        22 березня 1809 року в цій церкві було зроблено запис до церковної книги: "20 березня (за діючим тоді юліанським календарем, а за новим григоріанським календарем дата народження М.В. Гоголя — 1 квітня) у поміщика Василя Яновського народився син Микола і хрещений 22 березня"

 У своєму першому творі з циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–1832 рр.), які принесли М.В. Гоголю велику популярність, письменник широко проявив і велику любов до України, і глибоке знання скарбів української народної творчості та своєрідність побуту свого народу. В повісті «Сорочинський ярмарок»,

що є складовою частиною «Вечорів на хуторі біля Диканьки», Микола Васильович відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу, майстерно поєднавши все це з великим гумором.                                                                                                                
           Ось М.В. Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку ХІХ ст.: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою.

Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші.

Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном. 
        Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею, за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар…».        
        Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років ХХ ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.
 

З 1966 року ярмарки починають відроджуватись, і започатковує, відроджує ту давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджалось багато представників різних організацій та підприємств — торгових та виробників не лише з Полтавщини, але й з багатьох інших областей України, з-за кордону. Багато людей приїздило в Сорочинці щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час, речі, товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь-яких умов ні для учасників, ні для гостей.

 

Гончар  Пошивайло Микола Гаврилович На Сорочинському ярмарку

Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпала від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму, ні в організаторів, ні в учасників і був головним болем і для тих і для інших. А сам ярмарок, ніби жива істота, терпів і чекав, коли ж, врешті, з'являться люди, яким він буде небайдужим і які захочуть повернути його до життя. І дочекався...

http://www.yarmarok.poltava.ua

Copyright © 2005 ТОВ «Сорочинський Ярмарок»
Адреса: 36008, Україна, м.Полтава, вул. Фрунзе, 225, офіс 309.
Телефон: +38 (0532) 50-82-11, 61-26-92, факс: +38 (0532) 50-82-12.
E–mail: yarmarok@kot.poltava.ua.
© Створено в Веб-майстерні «Fox.net.ua».