|
‘ормуванн¤
украњнського народного мистецтва в≥дбувалос¤ п≥д впливом р¤ду
≥сторико-геопол≥тичних чинник≥в. ѕаростки украњноруськоњ культури
зростали на широких просторах ѕ≥вн≥чного ѕричорномор'¤ -в≥д арпат ≥ до
авказу, де впродовж к≥лькох тис¤чол≥ть повол≥ в≥дсувалос¤ на п≥вдень
пограничч¤ р≥льник≥в ≥ кочовик≥в. “ут сп≥в≥снували варварськ≥ й античн≥
держави, боролис¤ христи¤нство й ≥слам, не припин¤лис¤, аж до нашого
стор≥чч¤ включно, багатотис¤чн≥ переселенн¤ народ≥в, ≥ вже нин≥
розгортаютьс¤ зап≥зн≥л≥ акти драматичного протисто¤нн¤ апостольських
церков.
” нашому народному мистецтв≥ чимало рел≥кт≥в стародавн≥х ¤вищ св≥товоњ
культури. ѕрикладами того Ї дом≥нантн≥ мотиви народного геометричного
орнаменту украњнц≥в, прототипи ¤ких зустр≥чаЇмо в енеол≥т≥
—ередземномор'¤, Ѕлизького —ходу, ÷ентральноњ јз≥њ. јвтохтонними Ї
ромбо-меандров≥ в≥зерунки, що трапл¤ютьс¤ в палеол≥тичному селищ≥ ћ≥зин≥
коло Ќовгорода-—≥верського, а в решт≥ ™вропи сподибуютьс¤ п≥зн≥ше й
пор≥вн¤но р≥дше.
” л≥тератур≥ обірунтовувалас¤ думка, що творцем м≥зинських пам'¤ток Ї
художньо обдарована ор≥-нь¤цька раса, котра сформувалас¤ в ”крањн≥
(куди, можливо, перейшла з аз≥йських простор≥в) ≥ згодом розселилас¤ по
«ах≥дн≥й ≥ —ередн≥й ™вроп≥. “ак воно було чи ≥накше, але ромб≥чний
орнамент, ¤кий народивс¤ в ћ≥зин≥, так ≥ не подолав за к≥лька тис¤чол≥ть
п≥вн≥чно-зах≥дноњ меж≥ розселенн¤ украњнц≥в. ” той же час у ¬еликороси
не в≥дом≥ аналоги де¤ких в≥зерунк≥в середньоњ смуги ”крањни.
јрхеолог≥чн≥ розкопи давньогрецьких м≥ст-колон≥й ѕ≥вн≥чного
ѕричорномор'¤ дають матер≥али, що часто становл¤ть аналог≥њ ромб≥чному
декору сучасних сел¤нських тканин Ѕуковини й Ѕессараб≥њ, ст≥нописам
ѕодн≥пров'¤, конструкц≥¤м ≥ декоров≥ гуцульських скринь ≥ посуду ’≤’-’’
ст. тощо. ƒавньоруськ≥ дерев'¤н≥ ложки ’-’Ў ст., ¤к≥ сотн¤ми збереглис¤
у в≥чновологому грунт≥ Ќовгорода-над-¬олховом, продовжують виготовл¤ти
не на великоруськ≥й ѕ≥вноч≥, а п≥д Ѕо-гуславом на ињвщин≥.
ќрнаментован≥ вироби р≥льник≥в-автохтон≥в уже за доби ињвськоњ –ус≥
в≥др≥зн¤лис¤ в≥д тератолог≥чних ≥ ф≥гуративних речей, створюваних дл¤
м≥ського купецтва ≥ кн¤з≥вських дружинник≥в. ќрнаментальн≥сть дом≥нувала
у виробах сел¤нського вжитку й у наступн≥ стол≥тт¤, тод≥ ¤к "панським" ≥
"м≥щанським" аналогам були властив≥ запозиченн¤, характерн≥
зах≥дноЇвропейським стил¤м ренесанс, бароко, класицизм.
ѕод≥њ середн≥х в≥к≥в ≥ зм≥ни пол≥тико-адм≥н≥стративного под≥лу
сформували головн≥ територ≥альн≥ ≥нвар≥анти украњнського народного
мистецтва: ѕод≥лл¤ з ¬олинню; ѕолтавщини з —ередн≥м |
ѕридн≥пров'¤м;
ѕрикарпатт¤.
–ешта етнограф≥чних рег≥он≥в Ї марг≥нальними ет-ноконтактними зонами, де
сп≥льн≥сть територ≥альна дом≥нуЇ над нац≥ональною специф≥кою. ќтим
перифер≥йним смугам властив≥ найб≥льше багатство й р≥зноман≥тн≥сть
локальних вар≥ант≥в, а традиц≥йн≥ ремесла нин≥ саме тут
найпродуктивн≥ш≥. —пециф≥ку традиц≥йного предметного середовища
украњнц≥в характеризуЇ максимальне розкритт¤ естетичних властивостей
матер≥алу, використанн¤ техн≥чно-конструктивних декоративних прийом≥в,
застосуванн¤ м≥н≥муму художн≥х засоб≥в. ÷е особливо пом≥тно в керам≥ц≥ й
скл≥ - видах творчост≥, найб≥льше зумовлених технолог≥Їю. “ут естетичний
ефект дос¤гнуто передус≥м об≥груван-н¤м природного забарвленн¤ й
фактури черепка, полиск≥в поливи, т¤гучост≥ св≥тлоносноњ скл¤ноњ
маси. ”
деревообробництв≥ декор орган≥чно
сп≥вв≥дноситьс¤ з |
мистецтва дл¤
формуванн¤ вс≥Їњ нац≥ональноњ культури в ”крањни завжди була незм≥рно
б≥льшою, н≥ж у сус≥дн≥х –ос≥њ та ѕольщ≥, не кажучи вже про «ах≥дну
™вропу. “ам еталон нац≥онального костюма базуЇтьс¤ на вз≥рц¤х ≥з побуту
вищих верств, принаймн≥ ор≥ЇнтуЇтьс¤ на м≥щанський побут. ј в ”крањн≥ -
на козацько-сел¤нський, оск≥льки вищ≥ верстви й м≥сто в≥д XVII ст. у
–еч≥ ѕосполит≥й ≥ в≥д XVIII ст. у ѕетербурзьк≥й ≥мпер≥њ - полон≥зуютьс¤
й русиф≥куютьс¤. «в≥дси козако- й сел¤ноф≥ль-ство романтичноњ
украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, котре часто набуваЇ назадницьких, опереткових
форм.
Ќаше народне мистецтво знають сьогодн≥ в св≥т≥ по виробах знаменитих
осередк≥в, ¤к≥ експортують до багатьох крањн. ÷е насамперед гуцульськ≥
писанки й кос≥вська майол≥ка, полтавська вишивка ≥ кролевецьке ткацтво,
кременчуцьке р≥зьбленн¤ й оп≥ш-н¤нська керам≥ка, петрик≥вське малюванн¤
≥ карпатське килимарство. јле, кр≥м них, маЇмо ще сотн≥
"неорган≥зованих" осередк≥в. Ќема, |
експлуатують
його художньо-≥дейн≥ набутки, взагал≥ прагнуть п≥дм≥нити
собою справжн≥й фольклор.
—истема тотальноњ ≥деолог≥чно-адм≥н≥стративноњ регламентац≥њ
використовувала дл¤ самоствердженн¤ народне мистецтво, стимулюючи
привнесенн¤ в нього б≥льшовицькоњ тематики й символ≥ки, вихолощуючи
емоц≥йну щир≥сть ≥ розмањт≥сть м≥сцевоњ та особист≥сноњ специф≥ки.
—понтанн≥ народн≥ промисли силом≥ць припин¤лис¤. «ам≥сть них заводили
фабрично-под≥бн≥ п≥дприЇмства "народного художнього промислу", що
перетворювали народного майстра з творц¤ на виконавц¤ за чужими
еск≥зами. ’у-дожники-службовц≥, автори цих еск≥з≥в, не зац≥кавлен≥ в
попул¤ризац≥њ кращих твор≥в спонтанноњ народноњ традиц≥њ, користались ≥з
державноњ п≥дтримки народного мистецтва.
Ќа званн¤ "народного майстра" претендують сотн≥ художник≥в ≥з
профес≥йною осв≥тою, тис¤ч≥ самод≥¤льних нањвних ум≥льц≥в, здеб≥льшого
город¤н. ¬они освоюють прийоми традиц≥йного ремесла й не без усп≥ху
вит≥сн¤ють ≥з ринку автентичних нос≥њв етноми-стецькоњ традиц≥њ, що
живуть у в≥ддалених селах. ƒес¤тил≥тт¤ нав'¤зуванн¤ народов≥
рел≥г≥йно-нац≥онального, пол≥тично-морального н≥г≥л≥зму виховали
сусп≥льство, слаборозвинена культура ¤кого неспроможна дати належноњ
противаги споживацько-егоњстичним устремл≥нн¤м б≥льшост≥. ƒовго
культивований в ”крањн≥ регрес мистецтвознавчоњ думки призв≥в до
становища, коли засоби масовоњ ≥нформац≥њ (а в≥дтак ≥ масова св≥дом≥сть)
не в≥др≥зн¤ють справжнього народного мистецтва в≥д його вторинних
сурогат≥в, триваЇ п≥дм≥на пон¤ть ≥ вит≥сненн¤ першого другим.
¬ украњнськ≥й д≥аспор≥ «аходу нос≥њ народномистецькоњ традиц≥њ
здеб≥льшого засвоњли п≥дстави того чи ≥ншого виду творчост≥ к≥лька
дес¤тил≥ть тому, перебуваючи в ”крањн≥. “ому в њхн≥х творах
консервуютьс¤ риси, котр≥ на батьк≥вщин≥ часто вже належать минулому.
«в≥дси випливаЇ проблема "визнанн¤" украњнц¤ми д≥аспори украњнськоњ
тотожност≥ нових ¤вищ у народн≥й декоративн≥й творчост≥, що з'¤вилис¤ в
ћетропол≥њ п≥сл¤ третьоњ ем≥грац≥йноњ хвил≥ в 1940-≥ роки.
ѕереважанн¤ на ем≥грац≥њ переселенц≥в ≥з зах≥дних областей зумовлюЇ
в≥дданн¤ переваги формам, ≥конограф≥чному репертуару й стил≥стиц≥
народного мистецтва саме цих територ≥й. ¬одночас зразки ÷ентральноњ та
—х≥дноњ ”крањни лишаютьс¤ дл¤ б≥льшост≥ малов≥домими. “ака рег≥ональна
виб≥рков≥сть, природно, зб≥днюЇ у¤вленн¤ про наш≥ надбанн¤ не т≥льки
серед сп≥вв≥тчизник≥в крањн «аходу, а й загалом у св≥т≥.
|
|
тесл¤рськими,
стол¤рськими, бондарськими конструкц≥¤ми. “иповий
украњнський посуд естетично осмислюЇ власну природу деревини, не
вдаючись до ≥м≥тац≥њ дорожчих матер≥ал≥в, що характерно дл¤ рос≥йських
аналог≥в, передус≥м у виробах ’охломи.
Ќайвище дос¤гненн¤ нац≥онального мистецького ген≥¤ - дерев'¤н≥ церкви.
њхн≥й зовн≥шн≥й вигл¤д правдиво ви¤вл¤Ї внутр≥шн≥й прост≥р, в≥дкритий
оков≥ гл¤дача доверху, на в≥дм≥ну в≥д дерев'¤них храм≥в –ос≥њ чи ѕольщ≥,
здеб≥льшого перекритих стелею. —пециф≥чно украњнським Ї звичай
розмальовувати ст≥ни, мебл≥, посуд, а писанкарство не маЇ соб≥ р≥вних у
™вроп≥ щодо розмањтт¤ стил≥в ≥ техн≥к.
“ривалий час з легкоњ руки польських автор≥в уважалос¤, н≥би украњнськ≥
витинанки - пох≥дн≥ в≥д польських. ‘актично витинан≥ кустод≥њ (прикраси
п≥дкладок п≥д печатки канцел¤р≥й) побутували в нас принаймн≥ в≥д XVI
ст., а народн≥ витинанки вперше експонували на виставках: у “ернопол≥
(1887), в≥дтак у Ћьвов≥ (1894), раков≥ (1902) та ≥нших м≥стах
етнограф≥чноњ ѕольщ≥. ”н≥кальне в св≥т≥ ¤вище - гуцульськ≥ вироби ≥з
завареного сиру. ¬ жодному ≥ншому матер≥ал≥ не вдаЇтьс¤ дос¤гти
под≥бного ефекту т¤гучост≥, енерг≥йного переходу в≥д масивного
ваговитого об'Їму до тенд≥тноњ, майже м≥л≥метровоњ нитки. «'¤вившись,
очевидно, ¤к зображенн¤ к≥нськоњ збруњ, вона стала згодом опер≥зувати
ф≥гурки не лише коник≥в, а й олен≥в, баранц≥в, п≥вник≥в.
¬ага народного
|
прим≥ром, у
¬крањн≥ села, де д≥вчата й молодиц≥ не вишивали б рушник≥в, у багатьох
районах тчуть дл¤ себе килими, р¤дна й дор≥жки. ѕотреби в традиц≥йному
посуд≥ задовольн¤ють ≥ще к≥лька дес¤тк≥в "гончарських" с≥л, повсюди
плетуть гарн≥, легеньк≥ й м≥стк≥ кошики з лози, рогозу, сосновоњ щепи.
÷≥ осередки, ¤к правило, малов≥дом≥ поза межами свого рег≥ону. «ате в
них простежуЇмо справжн≥ народн≥ традиц≥њ, що не ускладнен≥ сторонн≥м
впливом. —аме њх маЇмо, передус≥м, на уваз≥, коли говоримо про народне
мистецтво, з ним пов'¤зуЇмо над≥њ на збереженн¤ дл¤ нащадк≥в чистих ≥
незамулених джерел народноњ творчост≥.
“ехн≥чний прогрес, зростанн¤ машинного виробництва предмет≥в масового
вжитку п≥дривають природну основу народного мистецтва, ¤ке Ї традиц≥йною
творч≥стю в галуз≥ художнього виготовленн¤ речей ≥ оформленн¤ побуту.
…ого специф≥ка не ст≥льки в зображенн≥, ск≥льки в перетворенн≥ реального
життЇвого середовища. ћожна вважати законом≥рним, що громадська
зац≥кавлен≥сть народним мистецтвом зростала паралельно з його
деградац≥Їю.
«ам≥сть автентичного образотворчого фольклору, тобто нев≥дд≥льноњ в≥д
побуту та бутт¤ традиц≥йноњ вжитковоњ творчост≥, множатьс¤ вторинн≥
форми стил≥заторського фольклоризму, що дуже скоро ви¤вл¤ють антагон≥зм
до свого першоджерела, |
