|
„УКРАЇНСЬКЕ МИСЛЕННЯ”
Серія започаткована в січні 7514 [2006] року
Випуск 1. Данилейко Володимир. ДУМКИ (короткий
витяг).
Зібрав та узгодив Остап Ханко ©
Полтава, 7514 [2006]. 516 с.: іл.
Передрук або використання без згоди автора заборонено.
+38
(0532) 53-45-61, +38 (044)
422-38-95, e-mail:
ostap_khanko@ua.fm
Володимир Данилейко
Думки
·
Мова — це живий національний організм. Як в нації
глотогонічний процес відбувається природньо, так має бути і в
літературній мові, зокрема й у нашій писемній мові мають бути
літери „ґ”, „дж”, „дз”.
·
Без народнього життя не буде національного, мистецтва.
·
Боги древніх укрів постають перед нами у суворій,
енерґетико-екстрасенсорній подобі, немов заряджаючи цим вольтову
дугу мислі від перунівських огненних, мінливих кульових зблисків
у земному небі до з’ясування природи лазерних і квазарових
утворень на тлі переткання Метагалактики силами Всесвітнього
Пульсарію.
·
Іще
спало на думку, що великий наш Тарас сказав: „Чужим богам не
молимось...” — відтак, мислив українськими поняттями: боги
бувають і чужі, і їх, чужих богів, чимало („богам” сказано у
множині).
·
І останні 750 літ для українців — це РОКИ БОРОТЬБИ за волю.
·
Гуртоправні волевиявлення — форма суспільного життя
українців, їхніх традиційних звичаїв: це давні княжі віча,
козацькі ради, гайдамацькі збори, сільські сходки, новітні (а,
може, ще й трипільські?) майдани...
·
Так звана „варіятивність мовлення” є й варіятивністю
(багатством) мислення.
·
Фундамент „Велескниги” — це, власне, космотеїзм древніх укрів.
·
Несучи
Великодні Древа з писанками у Великодньому Ході (тобто уявно,
ідеологемно тримаючи у правиці Древо Всесвіту з рухливими на
ньому галактиками), українці символічно "рухають" Усесвіт.
·
Наші чудо-вигуки у живому українському мовленні — то ціла мовна
історія нашої душі...
·
Нам, українцям, давно слід би мислити не десятиліттями і не
століттями, а тисячоліттями.
·
За Україну йдем щорік, щодень, щомиті.
·
Нас, українців, сотні поколінь було, і має бути. Ніде не
дінемось. Пережили все, — переживемо і радіяцію...
·
Жрець — це той, хто „передає” вість „Ра”. Инша
іпостась — „влхв”. Волхв — це, схоже, той, хто вміщає у свіїм
тілі „схресности” і „повороти, вічновороти Світових Енерґетичних
Схресностей”. Тож волхви на декілька порядків „згущеніші”,
„зконцентрованіші” за жреців, оракулів, пророків, і відунів,
віщунів та инш.
·
Нова Україна вже потребує нових священиків, нових волхвів —
Радомирів, Святославів, Святогорів...
·
Та ні, в о л х в означає не тільки „той, хто хвалить Світ”,
а „той, хто володає Енерґетиками Космосу”.
·
Ну, хто з істориків культур, подій, реліґій вистроїть ряд наших
справді надмудреців — волхвів українських?!
·
Що ж нам, спадкоємцям нашого волхвівства, заваджує продовжити
їхню практику мислення й деміурґізму?
·
Українці свою Сонячну Систему, та й Галактику, називають С в і
т о м , а усі Галактики, скупчення Галактик, — У с е с в і т
о м .
·
За націю, яка іде з Зорею! — за українську націю!
·
Народи, — націократизуйтеся!
·
Нації, займіться собою!
·
Рай утворюй не десь, а тут!
·
Геній українців — це космізм їхніх душ.
·
Ставайте, люде, речниками людської гідности — це вивищить
вас.
·
Для національного менталітету українців гоголівський образ
Тараса Бульби осяжніший, аніж, скажімо, живий персонаж Тарас
Трясило, і, спасибі генію Гоголя, значущіший за всю абстрактну
теорію літератури.
·
Всесвітньознана Чорнобильська атомна катастрофа (26.ІV 7494
[1986] р.) породила в суспільній свідомости сучасників і таке
визначення жертв та потерпілих од радіяції, як ЧОРНОБИЛЬЦІ. Чому
ж не набрало визнаного громадянства відомого в суспільній
історії ХХ ст. Голодомору українців (≈14 млн. душ, 7440 — 7441
[1932 — 1933] рр.) визначення померлих та потерпілих од цього
геноциду — ГОЛОДОМОРЦІ?
Нонсенс.
·
Голоси
націй — найвиразніші і найсильніші в історії усього людства. З
ними не зрівняються ніякі виголоски тимчасових державних
утворень, чи етноконгломератів, чи комариний писк ідео- й
реліґіогем.
·
Відгомоном древніх поховальних обрядів укрів палеоліту віє од
фольклорних українських голосінь.
·
В нашій народній кераміці міститься ключ до розшифрування
самобутнього світовиображення української нації.
·
Гончар („горн чар”) — це чарівник горна, деміурґ глини.
·
„Гора з горою не сходяться, а людина з людиною...” — ся приказка
з’явилася вже після горотворення, але в ній ще є відгомони
геологічних подій горотворення, коли „гора з горою сходилися”.
·
Йоганг-Вольфганг Гьотте, за його словами, був німецьким
язичником — у такому розрізі й необхідно пояснювати його потужну
участь у „Sturm und Drang” („Бурі і Натиску”)
Deutschland’івського національного руху того часу, та й
трактувати творчість будителя, зокрема його поему „Фауст”,
особливо другу частину, де „доктор” одвойовує території земної
суші від наступаючого на суспільство всепоглинаючого моря...
·
Ґотичний шрифт кривулястий, бо азійських витоків.
·
Середземноморці мислили світ „ в о д о ю ”. Й чільним
божеством була Велика Богиня Води — Богиня Дана...
·
Навколо нас — Україна-Раїна, і радісність у душі, і простір для
творчости.
·
22 травня, день повернення цинкової домовини Пророка України
— Тараса Шевченка з холодного, сірого, чужого Санкт-Петербурга в
Україну. І яка б окупаційна влада не була, — щорічно цього дня
до Могили, і до пам’ятника Шевченка у Київі, покладав наш люд
квіти... 22 травня стало ДНЕМ НЕПОКОРИ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ.
·
Держава — не монстр, і не молох; держава — це засіб безпеки
нації.
·
Деструкція відпочатку мертвонароджена, — натомість гряде
світославна упорядкованість усього довколишнього, в тім ряду й
мистецтв, естетики, ідей.
·
Завести громадянський звичай: новонароджені в Україні
проголошуються поіменно і публічно як державна новина, як
майбутні патріоти і герої Нової Української Цивілізації.
·
Був українцем, а прожив малоросом...
·
Ви живете в Україні — країні мистецтв, а вдягнені, як у зоні,
або в цирку, або на пляжі...
·
Чого у нас, у пам’яти, — море? Чому на Волині, Чернигівщині
співають: „Хвиля з моря, вітер з поля...”. А ті мешканці довіку
не бачили морів… А тому, що наш народ тисячі-тисячі літ, як
середземноморець, завше мислив себе „морським народом”.
·
Буває, що пущена між люде д у м к а проростає швидше, аніж
насіння маку...
·
Для думки, думок зовсім непотрібен... час. Категорія часу для
них — порожня.
·
Ми, люде, родимось і вростаємо у дивовижний універсум думок.
·
Найголовнішим рушієм життєдії у людини є ї ї д у м к а .
·
Наші національні думки мають стати ґенератором українського
етнопрородження.
·
Чи не найниціше в людині — це боягузтво думки.
·
Духовна творчість українців посутньо поетична і МИСЛИТЕЛЬНА.
·
Душа — „дужа” Світу-Усесвіту.
·
Як проявляється душа? Через совість, сльози, спів.
·
Якщо поринути у просторий світ думки-мислі, то еврікам може не
буть кінця.
·
Непотрібно видобувати природні „копалини”, газ, нафту...
Трипільська цивілізація, котра пробула на нашім терені 3 — 4
тисячі років, немов указала и н ш и й спосіб побутування
людських суспільств на планеті: вона нічого не знищила, ба й не
перетнула у природньому потоці речей.
·
Естетичні почуття проростають саме в національних спільнотах
людей.
·
Над нами, і під нами, — потужна товща етнознань.
·
Не клясова, а — національна боротьба. Див. історії народів.
·
Cуть людської історії глибиться у
характері й діях етносів.
·
Українці і в сьогоднішні свої тисячоліття здатні до
генетично-потужного етно п р о р о д ж е н н я .
·
І — колядуйте! всюди — колядуйте!..
·
І — моліться за Україну! — не за когось, і не до чогось... а
за Україну!
·
МИСЛІТЕ. ВИДІТЕ. І УТВЕРДІТЕ!
·
Соборувати українську душу.
·
Творити свою націю — ось твоє призначення на Землі.
·
Тримаймося свого літочислення — скажімо, од Українського
Палеоліту — від Мізина, чи від „Кам’яної Могили”, чи од
Українського Неоліту — нашого Трипілля — оцього 7514-го й року.
·
Україна в голові, — тоді ти українець і українка.
·
У своїй Національній Державі Україна має проглянути під
національним кутом зору усе в себе — усю свою історію,
свої землі, свої звичаї, віри, обряди, культуру...
·
Якщо піч — мати хати, то Січ — мати України.
·
Вороги України бояться й духу „козацької шаблі”.
·
Колись
у кожній нашій хаті була своя родова козацька шабля. Тільки
уявити: яка то була Україна! Збройна Україна...
·
За звичаями відрізняються етноси, за обрядами — нації, за
кольором шкіри — раси.
·
Мільйоннодухий народ живе, насправді, не війнами,
загарбаннями, накопиченнями, а своїми звичаями, і вже ж не
будь-чиїми постулатами, концепціями та доктринами; народ
„ширший” за усякі вчення.
·
Українські народні з в и ч а ї старші всих нас, старші
реліґій, старші держав.
·
Назвать новонароджену дитину — це бій за свою культуру, це
утвердження національних ідеалів.
·
„Одприродитися” — це ніби одійти від істинної природи людини. Ми
вже інколи настільки „одприродились”, що й співать, танцювать,
навіть мовити по-свойому соромимось.
·
Історія українців і історії навколишніх з ними етносів, племен
та міжетнічних утворень, — це різні історії...
·
Чи почуємо, нарешті, правдиву історію наших давніх пам’яток — як
і Хортиці, так і „Кам’яної Могили”? Як Мізина, так і
Українського Трипілля?
·
Питаєте, коли відбудеться поворот української освіти до
національних витоків? — Коли школяр прийде додому з 1-го клясу й
радісно сповістить усим: — „Мамо! А я знаю літеру „А”! Її
накреслено на нашій „Кам’яній Могилі” 18 тисяч років тому. Ми
переписали літеру в зошити, і будемо читать”.
·
Нагірне гучномовлення наших карпатців (перегукування з обійстя
до обійстя) — то згуки давніх культур.
·
Є на планеті й такі людности, які не знали культури кераміки;
не існує викопних свідчень про їхнє стале керамічне виробництво.
За своїм кочівницьким способом проживання вони не займалися
таким трудомістким осілим ремеслом. І дехто з такої
„некерамічної” людности тепер теоретично пробує
„приліплятися-примазуватися”, приміром, до геніїв історичної
кераміки — трипільців. Сміха...
·
Не Візантія визначала культуру Руси Київської, а Праукраїна
Надчорномор’я.
·
„Запорізька похідна” українських кобзарів ритмомелодикою
коріниться, видно, ще у гомонах наших оборонних походів супроти
інвазій ґоттів, половців, хозар, а пізніш — татар, турків,
лєхів, москалів.
·
„Злиття” двох шкіл гри на бандурах харківського і чернігівського
зразків ув одну, „гібридну” школу (й штучне витворення єдиної,
„гібридної” моделі самого інструмента) — це відворотній самій
природі народньої культури українців шлях.
·
НОСІЯМИ ДУМ були тисячі і тисячі кобзарів: к о б з а р н
о с и в „ д у м и ”, думки...
·
Погляд згори, тобто з Космічних Уявлювальностей, —
коловисний. Колоксайний, як визначали скити.
·
Китай на увесь світ презентує драконів, Україна — ЗОРІ.
·
Зорі — наш найвищий дар культурам людства.
·
Україна може „роздавати” туристам — Зорі: Україна — ЗОРЯНА
КРАЇНА.
·
Колядницький гомін не стихне ніколи, хоч вбий Україну і храми
розруш!..
·
Колядують не „молоді” чи „старі”, — у нас колядує ввесь народ.
·
Колядницькі гімни в сучасній порі — мов кодекс Вкраїнського
Віщого Слова...
·
Усякий етнос, усяка нація створює свою, глибинно національну
космологію.
·
Наш, український, світогляд — к о с м о т е ї з м .
·
У нас є своє, у к р а ї н с ь к е Обожнювання Світу і
всього у Світі.
·
Художницька спрямованість українських мистців-патріотів —
малювати не пейзажі (як довільне відтворення „шматків”
довколишнього), а створювати к р а є в и д и , тобто ВИДИ
КРАЮ, щемлячі душу, характерні згустки, квінтесенції
мікро-Батьківщини.
·
Без ідеалів краса втрачає для етносу свою привабливість, свій
еталон.
·
Краса, в українському осмисленні, висвічується у міріадах
форм, виявлених космічною доцільністю. Лиш те, котре космічно не
доцільне, є потворне.
·
„Кругів своїх” — теоретично й практично — насправді немає;
скрізь є рух у етнобистрину.
·
Жива історія націй потребує р і з н о м а н і т н о с т и
культурних організмів.
·
Людська культурна спільність є тоді, коли особистісне „Я”
мислиться як етнічне „Ми”.
·
Повторимо собі ще раз: не реліґії й ідеології формують культури,
а — навпаки: НАЦІОНАЛЬНІ КУЛЬТУРИ формують і реліґії, і вчення,
й ідеології.
·
Що тут війни, що навали, що ще щось?! — культура як стояла, так
і стоїть.
·
Світовидні стовпи стали по нашій землі, неначе нерушимі Колосси
Світу.
·
Стовп у нас символізує й вісь, що вросла у Всесвіт.
·
„Усе”
— дуже значуще слово (див., приміром, одне тільки всезначуще
значення: „Усесвіт”). „ У с е ” — так мікростисло
сконцентрувало кмітливе мислення українців макросвітні явища,
речі, дії, події, з’явиська, процеси, движимість „матерії”, —
ну, усе-усе-усе — ув одному слові: у с е .
·
Для
позначення літочислення неправомірне вживання виразів „до нашої
ери”, „нашої ери”. Час не ділиться й не номенклатуриться на
„ваш” і „наш”, він індеферентний і підлягає тільки правилам
числення. Тому слід писати „до нового літочислення” (до н. л.),
„нового літочислення” (н. л.).
·
Земно-сонячний круговорот: це справжня основа Календарних
Циклів.
·
У нас
прийняте не рокочислення, не зимочислення, а літочислення. Чи не
сягає ся традиція дольодовикового часу (40 тисяч років тому),
коли на нашому, Европейському, материкові були в основному літні
періоди років, і тут росли (за Підоплічком) пальми, водилися
страуси...
·
Людина мисляча — нескінченність думок. Як зір у небі.
·
Людина — це коли береться думкою за Сонце, за Зорі.
·
Людина — це ладина, її місія — ладити і ладнати усе і Світі.
·
Людина
— це, якщо мисляча, а не просто розумна.
·
Що може Людина? — Та може... с т в о р и т и с в і т .
Приміром, образний (мистецтво), національний (державовмісний) і
т. п.
·
Молоде покоління ніколи не можна одірвати од його планктону —
національної материзни, матерсви, як формулювала „Велескнига”.
·
Якщо фляндровану опішненську миску перевернути догори дном і
поглянути на неї знизу — виникає образ небозводу — з „сонцями”,
„зорями”, „галактиками”.
·
Мислити — це більше ніж бути.
·
У мисленні українців думки сягають від Землі і аж до Неба, у
Світ довжиною: „Лежить Гася, простяглася; як устане — Неба
дістане”.
·
Чи не найвища насолода людині — д у м а т и ...
·
Якраз мислення — найвиразніша прикмета людини яко homo
sapiens. Инші прикметности — воля, різнобічна діяльність,
виробництво, науки — все-таки другорядні.
·
Поза національним мистецтва (і людей) немає, то — виродні.
·
Мистецька критика покликана досліджувати, перш за все, вияви
сучасних національних художніх мислень.
·
Мистець од життя „у собі” підноситься — в творчости — до життя
„в нації”.
·
Мистець творить із потреби буття та самоусвідомлення етносу у
Світобудові.
·
Наші, українські Боги, розгалужені і, так би мовити, двоєдині,
двовидні: Лель — Леля, Дан — Дана, Лад — Лада, Цур — Цуриня.
·
Не виключено, що через 500 років россійська мова, як тимчасове,
імперсько-штучне утворення, назавжди зійде в небуття, і твори
Пушкіна й Толстого по просторах нинішньої Россії (на питомих
етнотериторіях племен чудь, вєсь, водь, пєрмь та ин.) читатимуть
по словниках.
·
Освіченій людині нашого майбутнього доведеться знати, окрім
багато чого иншого, мови лінгвоплит „Кам’яної Могили”, шумерське
й фінікійське письмо, а також санскрит, латинь, инш. Поза цим
неофіти плаватимуть у цивілізованому Навколосередземномор’ї „без
руля і вітрил”.
·
Мова — це живий процес людського мислення, а не скам’янілі
брили-скрижалі.
·
За мовою люде вирізняються серед усього огрому живих
організмів як речники мислі.
·
Курган в далечіні степу — родова етнопам’ять кревних краян.
·
Монотеїзм не в характері українців; у нас пантеон багатобожний.
·
Мужність — це вистояти, і надалі міцно стояти на національних
позиціях.
·
Меч і атом можуть знищити тіло, — музика здатна виплекати
душу.
·
Від Середземномор’я ми невіддільні: це наш планктон.
·
Зробити моду на народнє життя у нашій нації не тільки не
пізно, а якраз на порі.
·
Надалі пануватиме не соціологія, а н а ц і о л о г і я .
·
Орієнтація наших ХХІ і подальших століть буде не тільки не
просхідною чи прозахідною, а стане проукраїнською, п р о т о у
к р а ї н с ь к о ю .
·
Як? — Самим. Що? — Своє. Де? — У себе.
·
Народ найтривкіше думає сам про своє буття у Всесвіті.
·
Народ, нація завжди в русі.
·
У нашому сучасному народньому мистецтві чути голос древніх укрів
палеоліту.
·
Бібліюкаємо... А де ж „Авеста”? „Рігведа”? „Велескнига”?.. Не
тільки ж світа, що в біблійському вікні! Світовидці, не
зашорюймося, як ті коні у підводах.
·
Живи ж — і думай!
·
Іти туди, де є живії наші люде.
·
Концентрувати зусилля однодумців на самовідданому служінні славі
України.
·
Мислити етнічними масивами культур, а не тільки шарами
археологічних розкопок!
·
Не зводьмо Світ до уніформи...
·
Писати (і мислити!) належить крізь призму етновияву.
·
Пізнавати й освоювати українськість. Нам це — надзавдання.
·
Сіяти
належить думку, мисль, сенс, суть, зерно, а не
слова-полову (часом чужі, а ще й порожні), — для „полови” навіщо
й ниву орать?
·
Чути поклик Рідної Землі.
·
Геть поодсікать од сучасного українського процесу УСІ чужинецькі
ідеологеми, реліґіогеми, культурогеми, чужі проблеми і клопоти!!
Хоч би тимчасово, так би мовити, карантинно.
·
Немає єдиної світової естетики — є національні естетики
народів світу. Так само немає єдиної світової культури,
світового мистецтва, світової філософії, світового мислення — є
національні культури, національні мистецтва, національні
філософії, національні мислення народів світу.
·
То що ж: "китайська філософія" є, а "китайської естетики",
"китайського мислення" немає?? — Абсурд. Є й суто "китайська
естетика", й суто "китайське мислення". Так само є суто
"українська філософія", "українська естетика"; як є і
"українське мислення", "українська космологія".
·
Нація
— для націологів як усвідомлений генопотік родів.
·
Нації є найдорожчою цінністю людства.
·
Нації живуть не вчора, й не позавчора, а тисячоліттями.
·
Нація завжди панорамно стелить свої думки на самозбереження —
які не були б їй історичні „неминучости загибелі”! Історії
минатимуть (і минають), а нації самовідроджуються, й живуть
далі. Так самовідроджується (тисячоліттями) і українська нація.
·
Нації немов пронизує (як маточність бджоломатки усю сім’ю бджіл)
ідея ідентичности, самопізнання, самосвідомости, виокремлености,
згуртованости.
·
Нації відчувають себе, справжніх, через свої, національні
культури.
·
Нація — сотворила людину; без н а ц і й н о г о
формотворення і формування — то лишень фізіологічний організм:
бездуховний, безликий, нівеляційний.
·
Нація — це народ, який осягнув с в о ї і д е ї ; доти це
був при`род, при`ріст, припло`д...
·
Саме у національній диференціяції людство досягає розкоші і
свого раювання на Землі.
·
Як і людина двигітлива, творча, так і нація, — якщо не спить...
·
Нація (націоналізм) укрів як ідеологія виживання — упродовж
тисячоліть, — на землях Навколосередземномор’я.
·
Кожна нація витворює такі свої, відповідні геопланктону й своєму
земному часу, навики побутування, звичаї, ідеологеми й
реліґіогеми, обряди, мораль і т. ин., які мають бути здатні до
того, щоб їм, як націям, не пропасти на Землі. Це — найвищий
людський (національний) інстинкт самозбереження.
·
Повернімося до Сонця питомої вітчизняної культури наших
аборигенів — і, може, зрушиться етносоціумна вісь української
нації, і тисячі думаючих голів замисляться над витоками,
протіканням і майбуттям нашого національного походу серед
народів планети.
·
Боги, усі боги, усих людських реліґій — національні. Немає
безнаціональних богів.
·
Етноідеали — то не просте завдання: то занарядження нації.
·
Ідеали буття людського, раювання українців, виображує наше
образотворення.
·
Моя улюблена Богиня — Українська Нація; Їй — нашу славу,
віру, і — твердь.
·
Наш Бог — Світ. Наша Богиня — Українська Нація. Наше
Віровчення — Український Космотеїзм.
·
Справжнє життя людини мислячої — це УТВЕРДЖЕННЯ ЕТНОІДЕАЛІВ.
·
П р а в д а у кождого етносу — своя; і таких „правд” —
багато...
·
У постатях національних героїв нуртує дух нескоренности нації.
·
Українцям і у післявізантійські часи вистачає, якщо треба,
войовничости — достатньо згадати Січі, Коліївщину, Гайдамаччину,
Конотоп, Гуляйполе, УПА...
·
Слова і образи — це смислово-художні твори тих чи тих націй,
етносів, культур.
·
Значною мірою ми, українці, — обрядові люде. Од народження і до
самої смерти — все наше життя — обряд. І — експромт…
·
Обрядознаймося!
·
Різноманіття народніх обрядів у різних націй, — ось у чому
відмітна краса людей. Якщо кожен стане жити звичаями й обрядами
своєї нації, — увесь наш світ розквітатиме квітниковою людською
красою.
·
Українські народні обряди — це своєрідна яскрава о д і ж
українських звичаїв.
·
Усяка справжня людська дія — це і є обряд; у цьому розумінні й
усе наше життя — о б р я д .
·
Сучасне Опішне продовжує традиції ремісницького передмістя
однієї з великих полянських столиць — града Голуні.
·
В наших вузах бракує знань якраз про свій народ.
·
Особистости не можуть сформуватися поза національними
культурами — то вже будуть не особистости, а космополіти.
·
Сотворімо на київських горах Пантеон Українських Лицарів.
·
Більшого подарунку, як писанка, — видно, й немає, бо
дарується… Світ.
·
Вигадливости писанкових орнаментів немає меж — так, як і
Всесвіту.
·
І допоки ми пишемо писанки, доти ми українці.
·
Писанки — се українські образи планет, зірок, сузір’їв.
·
Найсолодше для мислячих істот — п і з н а н н я !
·
Ачень немає у звукових (і не звукових) мистецтвах сили дієвішої,
аніж сила народньої пісні, бо випливає вона з самої живої душі
людської.
·
Пісня цінується людьми, насправді, не стільки за музичну чи
словесну винахідливість (хоч і це привабливо), а за виповідання
нею жагучих питань та сокровенних почувань нації.
·
Усю писану історію нашої нації нам обмежили розказнями про
події, війни, державоутворення — і нічого про п л и н н а ц
і ї в історії...
·
Кажімо собі свою казку. Сотворімо собі свій світ.
·
Українській нації: „Сіяй, немов Зоря в зеніті, на тлі Земних її
тисячоліть!”.
·
Щоденні вияви буття народу — це побут; він у нас —
світоуславляючий.
·
В Україні є українці, і гості.
·
Іудаїзм, буддизм — то тамтешні проблеми: якщо у них мруть — до
нас не несуть.
·
Любити Світ, а не себе у Світі.
·
Не лицедійствувати на сценах звичаї українців, а ЖИТИ ЗВИЧАЯМИ
УКРАЇНЦІВ.
·
Ніколи і нікому з нас не запізно взяти й продовжити нести
Незатухаючий Вогонь Українського Трипілля!
·
Творити нооссферу Землі — на її ж, планети, космічних „засадах”,
енерґіях і формах. Це стосується і усих витворів людських, в тім
ряду — й мистецьких.
·
Треба жить за звичаєм, бо потисячолітній звичай ладнає все д
о л а д у .
·
Україна — це ЦЕНТР материка, а не коридор межи Европою і Азією.
·
Що таке поезія? — поезія це ніби „думаючі почуття” поета.
·
Думати й образотворити своїми категоріями, мислити
по-українськи, дивитися на світ українськими очима.
·
Ми не зобов’язані годувати паразитарні народи — маємо нарощувать
свій.
·
Йти у світ зі своїм, не наздоганяючи когось, а утверджуючи
свою самобутність.
·
Кожен народ — правомірно — повинен жити на своїй етнотериторії.
·
Ми — українці, і хочемо, щоб в Україні усе було
по-українськи.
·
Ми, українці, самодостатні й гідні своєї світославної місії в
земному світі, і не потребуємо (пардон!) нічиїх настанов та
повчань.
·
Працювати в націотворчому річищі.
·
Сповідуємо Україну.
·
ТРЕБА ПИСАТИ ДО СВОЇХ, ПРО СВОЄ, ПО-СВОЙОМУ.
·
Мисліте панорамами буття нації, народу!
·
Рушаймо углиб поетичного мислення і поглядів древніх укрів!
·
Задзвони, Україно, дзвонами! Засвіти на весь світ Зорю!
·
На повні груди дихаймо Україною!
·
Повернімо собі свої родоводи — козацькі, княжі, скитські,
трипільські, ораїнські!
·
Утворімо-зробімо в Україні Раїну, Рай!
·
У нас, на Вкраїні, не зостанеться жодного вільного квадратного
метра території, якщо поставити пам’ятники усим нападникам та
інґредієнтам.
·
Ми, українці, хочемо, щоб у в е с ь український народ
знову став мислячим, і рукомесним.
·
І постане у нас країна творців краси — артанійців. Постане
Райдужа Україна...
·
Ми ідемо в наші тисячоліття. У нас мало часу, і водночас багато
— в грядущих віках. Ступаймо ж сміливіш!
·
Нашим душам ракетно-вибуховими сонячними „ружами” ще з
трипільського, а тепер опішненського глечика, ніби прокладається
траса ввись, у майбуття нації.
·
Наш час гряде.
·
Що роблять українці в світі, по сути? Утворюють Р а й
навколо себе.
·
Для укрів-оріїв слова-назви із корінням „ОР” — властиве
їхньому космологічному мисленню й глотогонічному процесові явище
(див. орати, орний, орач та инш.). Скажи: „ор”, і я вчую у тобі
український корінь.
·
Етногеографічний аналіз поселень в Україні розгортає
повчальну картину закорінення ремісництв у місцевому народі:
вражає — скільки у нас „Ковалівок”, „Гончарівок” і т. д., і т.
п.! І це, мабуть, просторує ще з Українського Трипілля...
·
Одне з найвизначальніших життєздатностей народу — його
рукомесництво.
·
Речник нації і нація невіддільні одне від одного.
·
Українське народнє мистецтво як вияв культури родів.
·
Українці мислять не роками, а родами.
·
Рід, який тісно між собою кучкується упродовж століть,
обов’язково виколисає свого родового Пророка.
·
Ми сильні своєю родовою пам’яттю.
·
А ми саме про все наше, українське, роздумуємо; і зобов’язані,
як українці, про це роздумувати.
·
Якщо „вєлікіх рускіх” літераторів, науковців, композиторів
(скажімо, од Лєрмонтова, котрий заповів поховати себе в
провінції Лєрмонте у рідній Франції) перепоховати у них на
батьківщині, то в Московщині спорожніють кладовища.
·
Ми, українці, — не „до Бога”, — МИ З БОГАМИ ЖИВЕМО!
·
Свист „свистунця” — це давній поклик нашої культури до Сонця.
·
Наш Світовид глядить на чотири сторони Українського Світу.
·
Нова філософія Космосу України — с в і т о с л а в с т в о .
·
В що ти віриш? — Вірую в Україну.
·
Залюбленість у Матір-Україну. Я цим живу, я цим горю, я цим
перемагаю.
·
Я недарма прожив у тобі, Україно.
·
Влучність думки у силі слова.
·
Думка думку доганяє: в думці другу думку має.
·
Не проживи наабищицю: викуй сонце своєї ідеї!
·
Нехай прядеться д у м к а в голові!
·
Який багатий, безмежний Світ Слова! Ми його — в „словники”, в
палітурки, в тиски!.. а він, с л о в а р і й , живий, летом
вилітає з них!
·
Нові слова народжуються від нових поглядів. Потрібні нові
погляди — тоді нові слова сами прийдуть.
·
Спів сопілки — то голос душі.
·
„Іщітє сєбя”. Найти серед люду треба не “себе”, а — свою
націю.
·
Корінними мешканцями Криму від палеоліту були таври.
·
Вся істинна життєдія людей є т в о р ч і с т ь .
·
Без етнічних ідеологем, міфологем і т. п., без історії
етнокультур, „рассуждєнія о цєнтрє на лісткє бумагі” є
сухозлоттям, позбавленим життя й істин.
·
Українізми складають кістяк россійської мови.
·
Дехто пошукує трипільську цивілізацію у теперішній,
недавньопосталій Румунії... — хоч колись і це були землі нашої
культури.
·
Культура трипільців космологічна: це вирізняє її серед
багатьох земнологічних культур.
·
Трипілля — це наша, тут, семитисячолітня українська пуповина.
·
Наш
народ хліб витворив, хату, мову витворив, і націологію свою
витворив.
·
Та ми
витоками не тільки з Українського Трипілля — за спинами
історичних мільярдів земних українців височить „Кам’яна Могила”,
шириться усе Навколосередземномор’я!.. „Родом” ми, насамперед, з
Українського Палеоліту.
·
Та не „з Півночі на Південь” рухалася по останніх льодовиках
(12 тис. р. т.) людність на терені України, а таки — з Півдня на
Північ.
·
Заповнюймо свій, український простір собою.
·
Ми, українці, навіки з’єднані — одним, Українським Світом.
·
Поляни, древляни, сіверці й инші древньоукраїнські етногурти
не зникли, як не зникли бойки, лемки, гуцули; не знівелювались
Полянщина, Древлянщина, Сіверщина — і сьогодні виразні
етнографічні українські землі.
·
Національна гідність. Ось пірамідальний каріатид українського
патріота.
·
Почуття гідности — найгостріша шабля українця.
·
Усесвіт буквально в усьому висвічується в душах українців як
космологів.
·
Жити ритмами земно-сонячної території — ось ідеологія нас,
хліборобів.
·
Якщо найкоротше характеризувати українську літературу, то вона
в д у м л и в а (на відміну від багатьох инших, які
послуговуються описовістю, моралізаторством, реліґійністю,
доктринерством).
·
Древнє мовлення українців — співливе. А ми часто „гавкаємо” чи
„сикаємо” у свойому мовленні. Це — азійське.
·
У нашу давнину будь-що чуже ми записували по-свойому.
Традицію записувати українськими літерами-фонемами чужомовні
тексти яскраво продовжив Т. Шевченко; наприклад: „ай да баба! ай
да наші! каво нє надуют!” („Катерина”, 7346 [1838] р.).
·
У чому сила хлібини? — В українському звичаї — жити з хлібом.
·
Хлібороби — це не просто землероби, — це українці, які
винайшли хліб: виорали ниву, засіяли зерно, зжали, змолотили,
вчинили і випекли в печі Українське Сонце — хлібину. Сьогодні
вже і в Китаї їдять хліб...
·
Така древня, за всима ознаками, інституція, як чумацтво, не
могла з’явитися у порівняно недавнє тисячоліття.
·
Тарас
Шевченко сказав: „поховайте мене НА могилі” (а не У могилі). Він
знав, що „могила” (від слова „могла”) — це нашарування поховань,
і заповів поховати себе ЗА ЗВИЧАЄМ ДРЕВНІХ УКРІВ — на могилі,
насипавши ще один поховальний шар поверх потисячолітніх
могильних шарів...
|
